Вельмишановний Володимире Олександровичу !

Офіційно підписав електронним підписом інформаційний лист звернення до провідних політиків, посилання на цей документ наведено нижче.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «УЖГОРОДСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» (ТОВ «УМЗ») Код ЄДРПОУ 44676724.

Директор ТОВ «УМЗ» Ботузов Андрій Петрович.

Бенефіціарний власник ТОВ «УМЗ» - Єфімов Максим Вікторович.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР АРМО ТЕХ» (ТОВ «УАТ») код ЄДРПОУ 44799717.

Директор ТОВ «УАТ» Хіргій Геннадій Едуардович.

Справжній реальний власник ТОВ «УАТ» - Єфімов Максим Вікторович.

3. ПрАТ «КРАМАТОРСЬКИЙ ЗАВОД ВАЖКОГО ВЕРСТАТОБУДУВАННЯ» (ПрАТ «КЗВВ») код ЄДРПОУ 00222999.

Генеральний директор ПрАТ «КЗВВ» Загудаєв Віталій Вікторович.

Справжній реальний власник ПрАТ «КЗВВ» - Єфімов Максим Вікторович.

 Демченко Павло Сергійович = бізнес партнер Єфімова Максима Вікторовича, вони разом відмили 580 млн грн «13 млн доларів» з оборонних контрактів України, за схемою павутиння Януковича, за схемою каруселі Януковича = Демченко Павло Сергійович, зараз йде кримінальна справа ТОВ «Аквапласт» м.Кривий Ріг, обшуки проводились у рамках справи про розтрату 580 мільйонів гривень,_розкрадання Державних коштів України!! 

Інформація про кримінальну справу засновника ТОВ «АКВАПЛАСТ» Демченко Павла Сергійовича наведена у статті видавництва СТОПКОР-УКРАЇНА за посиланням нижче: 

https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/news-vidmili-majzhe-580-mln-grn-z-oboronnih-kontraktiv-natspolitsiya-vikrila-masshtabnu-zlochinnu-shemu-27-04-2026.html 

СТОПКОР-УКРАЇНА: Друга стаття_про розкрадання 580 млн гривень Демченко Павлом Сергійовичем - власником ТОВ Аквапласт м.Кривий Ріг: 

  https://www.stopcor.org/section-suspilstvo/news-obshuki-u-krivomu-rozi-pravoohorontsi-zavitali-do-figurantiv-spravi-pro-vidmivannya-580-mln-na-oborontsi-30-04-2026.html

 

 Educational-Technical Center 

 КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ЗВАРЮВАННЯ

Сучасні технології дозволяють здійснювати зварювання металів різними способами. Таким чином, основна класифікація різновидів і способів зварювання передбачає певні ознаки. Визначальним фактором вибору виду зварювання служить тип енергії, що використовується для здійснення зварювання, а також стан металу під час зварювання.
Залежно від форми енергії, що споживається, будь-який вид зварювання поділяється на декілька класів: термічна, механічна, електрична, електромеханічна, хімічна, ;; хіміко-механічна.
Використовуючи вид термічної зварки, застосовується теплова енергія, за рахунок чого, зварювання відбувається способом плавлення металу. При механічній зварювання, використовується механічна енергія, яка викликає оптимальну пластичну деформацію в зоні зварювання, що забезпечує утворення зварного з'єднання. Крім властивість прослизання деталей, відбувається посилення їх затиснення в два рази більшої, ніж 16 мс (156,8 кН). Для реалізації такого процесу необхідні машини з високою потужністю, щоб витримати стиснення і затискання без будь-яких деформацій. Внаслідок чого, для такої зварювання потрібні спеціалізовані машини, які відрізняються своєю масивністю і потужністю.
Для більшої частини зварних систем, рівень зварюваної поверхні становить 7=8000 мм2, що не є високим за величиною. Однак для великих перерізів, труднощі з'являються у більшій мірі. При зварюванні з класифікації механічного або хімічного виду, щоб уникнути виникнення оксидів, можливих у процесі нагрівання в момент зварювання тиском, або ж їх остаточного видалення, потрібна попередня очистка для забезпечення чистої поверхні. Тому даний процес викликає деякі складнощі, вимагаючи застосування флюсів, а також газів і вакууму, у разі зварювання окремих типів металу. Використання вакууму додатково ускладнює оснащення, тим не менш, є неминучим.
Для здійснення зварювання способом плавлення проводиться розплавлення зварювального матеріалу. На відміну від зварювання тиском, зварювання плавленням має вагомі переваги, які характеризуються своєю універсальністю. Щоб справити зварювання плавленням, необхідний високий рівень тепла, який, на відміну від рухомого джерела, дозволить забезпечити місцеве розплавлення металу. Саме цей факт дозволяє уникнути застосування спеціального масивного обладнання, так як при зварюванні способом плавлення, джерело тепла подається безпосередньо до виробу, а не до спеціальній машині, як у випадку зі способом зварювання тиском. Таким чином, вдається зварити досить великі конструкції, уникаючи використання громіздких машин. Разом з тим, варто враховувати, що процес плавлення металу, що супроводжується взаємодією з газами, що призводить до певних фізичних реакцій, які можуть погіршити кристалізації розплавленого металу. Враховуючи цю обставину, необхідно застосування захисту місця зварювання інертними газами або виконати її у вакуумі.

 Для індивідуального захисту від ультразвуку, зазвичай, використовують подвійні рукавиці с повітряним прошарком, які частково відбивають ультразвук шаром повітря, а також протишуми, для захисту від ультразвуку, який поширюється повітряним способом. Вимоги щодо безпеки праці за використанні ультразвукового обладнання регламентуються ГОСТ 12.2.051–80 „ССБТ. Оборудование технологическое ультразвуковое. Требования безопасности”. Інфразвук є одним із найбільш несприятливих факторів виробничого середовища. Він характеризується високою проникною та біологічною здатністю. За рівнів звукового тиску більш як 110…120 дБ існує дуже негативний його вплив на стан і здоров’я людини. На виробництві коливання інфразвукових частот виникають під час роботи компресорів, двигунів внутрішнього згоряння, великих вентиляторів, руху локомотивів та автомобілів. Допустимі piвнi тиску інфразвуку в октавних смугах наведено у табл. Допустимі piвнi тиску інфразвуку в октавних смугах Допустимі рівні звукового тиску у дБ в октавних смугах із середньогеометричними значеннями частот, Гц Загальний рівень звукового тиску, дБ 2 4 8 105 16 105 105 105 110 Завдяки дуже малому затуханню інфразвуку в повітрі він поширюється на чималі відстані. Практично неможливо зупинити інфразвук за допомогою будівельних конструкцій на шляху його поширення. Неефективні також засоби індивідуального захисту. Дієвим засобом захисту є тільки зниження рівня інфразвуку в самому джерелі його випромінювання. Це, зокрема, внесення конструктивних змін у будову джерел, що дає змогу перейти зі сфери інфразвукових коливань у сферу звукових, наприклад, за рахунок збільшення частот обертання валів до 20 та більше обертів на секунду; підвищення жорсткості конструкцій; усунення причин низькочастотних вібрацій і резонансних явищ; застосування звукоізоляції та звукопоглинання; зниження інтенсивності аеродинамічних процесів; зменшення швидкості витікання в атмосферу робочих тіл та ін. 118 Лекція 4. Тема 6. Основи фізіології та гігієни праці /продовження/. 6.5. Електромагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону. Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів. Характеристики полів і випромінювань. Нормування електромагнітних випромінювань. Прилади та методи контролю. Захист від електромагнітних випромінювань і полів. Література: Л1.1-Л1.2;Л1.10;Л2.6;Л3.17- Л3.19;Л3.33-Л3.34; Л4.9. 6.6. Іонізуюче випромінювання. Виробничі джерела, іонізуючого випромінювання, класифікація і особливості їх використання. Типові методи та засоби захисту персоналу від іонізуючого випромінювання у виробничих умовах. Література: Л1.1-Л1.2;Л1.10; Л2.6;Л2.8;Л3.42; Л4.9. Завдання на СРС: 6.7. Випромінювання оптичного діапазону. Класифікація та джерела випромінювань оптичного діапазону. Особливості інфрачервоного (ІЧ), ультрафіолетового (УФ) та лазерного випромінювання, їх нормування, прилади та методи контролю. Засоби та заходи захисту від ІЧ та УФ випромінювань. Класифікація лазерів за ступенями небезпечності лазерного випромінювання. Специфіка захисту від лазерного випромінювання. Література: Л1.1-Л1.2;Л1.10;Л2.6;Л3.32;Л3.35-Л3.36; Л4.9. 6.8. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами. Санітарно-захисні зони підприємств. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до виробничих та допоміжних приміщень. Енерго- та водопостачання, каналізація, транспортні комунікації. Вимоги охорони праці до розташування виробничого і офісного обладнання та організації робочих місць. Література: Л1.1-Л1.6;Л3.39- Л3.40; Л4.9. 5. Електромагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону. Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів. Характеристики полів і випромінювань. Електромагнітні поля (ЕМП) – це особлива форма організації матерії. До найпотужніший штучних джерел ЕМП радіочастотного діапазону передусім належать телевізійні станції та станції радіомовлення, системи космічного й стільникового зв’язку, радіолокаційні та радіорелейні станції та ін. Інтенсивність радіовипромінювання таких штучних джерел безпосередньо залежить від потужності генераторів, частки енергії, переданої на випромінювання, а також від коефіцієнта спрямованої дії випромінювачів і відстані до випромінювачів. Інтенсивність антенних полів може змінюватися (залежно від перелічених чинників) від часток мікроватт до декількох ват на квадратний сантиметр, від сотень мікровольт до сотень вольт на метр. На інтенсивність радіовипромінювання штучних джерел мають також вплив і так звані паразитні випромінювання апаратури, які визначаються якістю їх екранування. Характерною рисою цього виду 119 радіовипромінювання, на відміну від природного, є висока когерентність – частотна і фазова стабільність, що означає також високу концентрацію, енергії в дуже вузьких ділянках спектра (наприклад, десятки герців для телеграфної, одиниці кілогерц для радіотелефонної, 1–2 кілогерц для радіолокаційної апаратури тощо). Джерелами електростатичного поля та постійного магнітного поля є різноманітне виробниче та технологічне обладнання, в тому числі електромережі та електродвигуни постійного струму, магнітні пристрої та матеріали, відеотермінали електронно-обчислювальних машин на електронно-променевих трубках та ін. Джерелами електромагнітних полів промислової частоти є будь-яке електрообладнання та лінії електропередач, особливо високовольтні ЛЕП. Основні характеристики ЕМП. Напруженість електричного поля (Е). Одиницею вимірювання напруженості електричного поля (точніше, абсолютного значення вектора Е) є вольт на метр [В/м]. Напруженість магнітного поля (Н). Одиницею вимірювання напруженості магнітного поля (точніше, абсолютного значення вектора Н) є ампер на метр [А/м]. Вектор Умова-Пойтінга (П ): Ï ÅÍ 1 . 2 Вектор Умова-Пойтінга характеризує величину та напрямок енергії, яку переносить електромагнітна хвиля. Потік вектора Умова-Пойтінга, що проходить через одиницю поверхні, перпендикулярної вектору П , за одиницю часу, називається густиною потоку енергії (ГПЕ). ГПЕ вимірюють у ватах на метр квадратний [Вт/м2]. Основними похідними одиницями є: [мВт/см2], [мкВт/см2] . Дія електромагнітних полів на людину Варіанти впливу ЕМП на біоекосистеми, включаючи людину, дуже різноманітні. Наприклад, це може бути безперервне і переривчасте опромінення ЕМП, загальне і місцеве, комбіноване від кількох джерел і таке, що взаємодіє з іншими несприятливими факторами виробничого середовища, та ін. Механізми взаємодії ЕМП із живими організмами також дуже різноманітні і протікають вони на всіх рівнях: молекулярному, клітинному, організмовому і популяційному. Розрізняють термічну (теплову) дію та морфологічні й функціональні зміни. На біологічні реакції людини мають вплив наступні параметри ЕМП :  інтенсивність;  частота випромінювання;  тривалість опромінення;  модуляція сигналу; 120  сукупність частот випромінювання;  періодичність дії. Сполучення цих параметрів у різних комбінаціях може давати розрізнені наслідки щодо реакції біологічного об'єкта, який піддається опроміненню ЕМП. Численні дослідження в галузі біологічної дії ЕМП дали змогу визначити найчуттєвіші системи організму людини: нервова, імунна, ендокринна і статева. Ці системи організму є критичними до впливу ЕМП і реакції цих систем потрібно обов’язково враховувати в оцінюванні ризику впливу ЕМП. У разі тривалої дії ЕМП функціональні зміни в організмі людини можуть проявлятися у вигляді головного болю, порушення сну, підвищеного стомлення, дратівливості, пітливості, випадіння волосся, болю у ділянці серця, зниження статевої потенції та ін. Варто мати на увазі, що біофізичні та фізіологічні механізми дії ЕМП в умовах тривалого багаторічного впливу мають тенденцію накопичуватися в організмі людини. У результаті можливий розвиток віддалених наслідків, включаючи незворотні процеси у діяльності центральної нервової та серцево судинної систем, рак крові (лейкози), пухлини мозку, гормональні захворювання, гіпотонія, брадикардія, захворювання печінки тощо. Кількісно ризик дії електромагнітного поля на людину оцінюють величиною поглинутої її тілом електромагнітної енергії за одиницю часу (W, Вт), або питомої енергії, що поглинається за одиницю часу на одиницю маси тіла, W, Вт/кг. Так, наприклад, для оцінки ризику дії електромагнітного поля від радіотелефонів і телефонів стільникового та супутникового зв’язку визначають потужність ЕМП, що поглинається на один кілограм мозку параметр SAR (Specific Absorbing Rate). Нормування, контроль і вимірювання електромагнітних полів. Нормування ЕМП здійснюють згідно з: ГОСТ 12.1.006−84 „ССБТ. Электромагнитные поля радиочастот. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля”; ДСНіП № 239−96 „Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань”; ДСНіП № 476-2002 „Державні санітарні норми та правила під час роботи з джерелами електромагнітних полів”; ГОСТ 12.1.002−84 ”ССБТ. Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряженности и требования к проведению контроля на рабочих местах”; ГОСТ 12.1.045−84 „ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля»; СН № 1757−77 „Санітарно-гігієнічні норми допустимої напруженості електростатичного поля”; СН № 3206−85 „Санітарно-гігієнічні норми гранично допустимих рівнів магнітних полів частотою 50 Гц”. Відповідно до цих документів:  постійні електричні та магнітні поля, а також змінні ЕМП частотою 50 Гц (промислової частоти) нормуються за інтенсивністю 121 (напруженістю електричного Е та магнітного Н полів); одиницею напруженості електричного поля є вольт на метр (В/м), а магнітного поля – ампер на метр (А/м);  електромагнітні поля радіочастотного діапазону з частотами 1 кГц – 300 МГц нормуються за інтенсивністю (напруженістю електричного Е та магнітного Н складника) і за енергетичним навантаженням електричних і магнітних полів з урахуванням часу впливу (ЕНЕ;ЕНН); одиницею напруженості електричного поля є В/м, магнітного поля − А/м. Енергетичне навантаження – добуток квадрата напруженості ЕМП на час його впливу, яке має розмірність (В/м)2.год для електричного поля та (А/м)2 ˙год для магнітного поля;  електромагнітні поля радіочастотного діапазону з частотами 300 МГц – 300 ГГц нормуються за інтенсивністю (густиною потоку енергії ГПЕ) та енергетичним навантаженням густини потоку енергії (ЕНГПЕ); одиницею виміру ГПЕ є Вт/м2 (можливі одиниці мВт/см2, мкВт/см2). Енергетичне навантаження – добуток ГПЕ падаючого випромінювання на час його впливу впродовж робочої зміни в годинах (год) і виражається в Вт.год/м2 (мВт.год/см2, мкВт .год/см2); у разі імпульсно модульованих випромінювань нормованим параметром, що характеризує інтенсивність впливу ЕМП, є середнє значення ГПЕ. Електростатичні поля. Гранично допустимий рівень (ГДР) електростатичного поля (Егд [кВ/м]) залежить від часу дії цього фактора на організм людини впродовж робочого дня: 60 ÃÄ E t де Егд (кВ/м) – гранично допустиме значення напруженості електричного поля в контрольованій зоні; t (год) – час дії електростатичного поля на організм людини. Нормування електростатичних полів на робочих місцях з відеодисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин здійснюється відповідно до вимог ДНАОП 0.00-1.31-99 та ДСанПіН 3.3.2 007−98. Згідно з цими нормативними документами поверхневий електростатичний потенціал ВДТ не повинен перевищувати 500 В, а напруженість електростатичного поля на робочих місцях з ВДТ не повинна перевищувати 20 кВ/м. Постійні магнітні поля. Гранично допустимий рівень (ГДР) постійного магнітного поля (Нгд, кА/м) впродовж робочого дня не повинен перевищувати 8 кА/м. Для магнітних полів, що створюються випрямленим трифазним струмом, гранично допустимий рівень визначаються за формулою: ÅÍ H Ò Í ÃÄ ÃÄ , 122 де Нгд (кА/м) − гранично допустиме значення напруженості магнітного поля; ЕННгд (кА2.год/м2) − гранично допустиме значення енергетичного навантаження впродовж робочого дня, яке дорівнює 144 кА2 • год/м2; Т (год) - час дії магнітного поля, що створюється випрямленим трифазним струмом. ЕМП промислової частоти. Згідно з існуючими нормами гранично допустимий рівень (ГДР) ЕМП промислової частоти (50 Гц) визначають гранично допустимими значеннями напруженостей його електричного і магнітного складників, тобто електричного та магнітного полів, і це значення залежить від часу дії цього фактора на організм людини впродовж робочого дня. Перебування в електричному полі промислової частоти напруженістю до 5 кВ/м включно допускається впродовж 8-годинного робочого дня. За рівнях напруженості електричного поля промислової частоти від 5 до 20 кВ/м включно допустимий час перебування в ньому визначається за формулою: ïð 50 2 E де Тпр (год) – допустимий час перебування в електричному полі промислової частоти за заданого рівня напруженості електричного поля (Е) в контрольованій зоні, год.; Е (кВ/м) – напруженість електричного поля промислової частоти в контрольованій зоні. За напруженості електричного поля промислової частоти від 20 до 25 кВ/м час перебування персоналу в контрольованій зоні не повинен перевищувати 10 хвилин. Перебування в електричному полі промислової частоти напруженістю понад 25 кВ/м без застосування засобів захисту заборонено. Гігієнічні норми щодо гранично допустимих значень напруженості електричного поля на робочих місцях персоналу, що за умовами роботи систематично (впродовж кожного робочого дня) перебуває в зоні дії електричного поля промислової частоти, наведено у табл. Гранично допустимі напруженість електричного поля промислової частоти і допустимий час опромінення (ГОСТ 12.1.002−75)

Пожежна безпека на підприємстві 2.12.1 Основи теорії процесу горіння Горіння – екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полумʼя або світінням. Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників – горючої речовини, окисника та джерела запалювання. При цьому, горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного і утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію та температуру, достатню для початку реакції. Горючу суміш визначають терміном “горюче середовище”. Це – середовище, що здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання. Горючі суміші, залежно від співвідношення горючої речовини та окисника, поділяються на бідні і багаті. За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:  спалах – швидке загоряння горючої суміші під впливом джерела запалювання без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння;  займання – стійке горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;  спалахування – займання, що супроводжується появою полумʼя;  самозаймання – горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;  самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полумʼя;  тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму. 253 Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі поділяються на відповідні класи та підкласи: клас А – горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням; клас В – горіння рідких речовин, що розчиняються (підклас В1) та не розчиняються (підклас В2) у воді; клас С – горіння газів; клас Д – горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас Д3); клас Е – горіння електроустановок під напругою. Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів – це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі. Негорючі (неспалимі) – речовини та матеріали, що нездатні до горіння чи обвуглювання в повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали – червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти при взаємодії з водою. Важкогорючі (важко спалимі) – речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванні антипіренами, фіброліт і т. ін.); Горючі (спалимі) – речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. З точки зору пожежної безпеки вирішальне значення мають показники пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів, яких узагалі нараховується 21. Необхідний і достатній для оцінки 254 пожежовибухонебезпеки конкретного обʼєкта перелік цих показників залежить від агрегатного стану речовини, виду горіння (гомогенне чи гетерогенне) тощо і визначається фахівцями. В таблиці 2.13 наведено дані про основні показники пожежонебезпечних властивостей речовин різного агрегатного стану, які використовуються при визначенні категорій вибухонебезпечності приміщень та вибухонебезпечних і пожежонебезпечних зон в приміщеннях і поза ними.