Вельмишановний Володимире Олександровичу !

Офіційно підписав електронним підписом інформаційний лист звернення до провідних політиків, посилання на цей документ наведено нижче.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «УЖГОРОДСЬКИЙ МАШИНОБУДІВНИЙ ЗАВОД» (ТОВ «УМЗ») Код ЄДРПОУ 44676724.

Директор ТОВ «УМЗ» Ботузов Андрій Петрович.

Бенефіціарний власник ТОВ «УМЗ» - Єфімов Максим Вікторович.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР АРМО ТЕХ» (ТОВ «УАТ») код ЄДРПОУ 44799717.

Директор ТОВ «УАТ» Хіргій Геннадій Едуардович.

Справжній реальний власник ТОВ «УАТ» - Єфімов Максим Вікторович.

3. ПрАТ «КРАМАТОРСЬКИЙ ЗАВОД ВАЖКОГО ВЕРСТАТОБУДУВАННЯ» (ПрАТ «КЗВВ») код ЄДРПОУ 00222999.

Генеральний директор ПрАТ «КЗВВ» Загудаєв Віталій Вікторович.

Справжній реальний власник ПрАТ «КЗВВ» - Єфімов Максим Вікторович.

 Демченко Павло Сергійович = бізнес партнер Єфімова Максима Вікторовича, вони разом відмили 580 млн грн «13 млн доларів» з оборонних контрактів України, за схемою павутиння Януковича, за схемою каруселі Януковича = Демченко Павло Сергійович, зараз йде кримінальна справа ТОВ «Аквапласт» м.Кривий Ріг, обшуки проводились у рамках справи про розтрату 580 мільйонів гривень,_розкрадання Державних коштів України!!

Інформація про кримінальну справу засновника ТОВ «АКВАПЛАСТ» Демченко Павла Сергійовича наведена у статті видавництва СТОПКОР-УКРАЇНА за посиланням нижче:

https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/news-vidmili-majzhe-580-mln-grn-z-oboronnih-kontraktiv-natspolitsiya-vikrila-masshtabnu-zlochinnu-shemu-27-04-2026.html

СТОПКОР-УКРАЇНА: Друга стаття_про розкрадання 580 млн гривень Демченко Павлом Сергійовичем - власником ТОВ Аквапласт м.Кривий Ріг:

  https://www.stopcor.org/section-suspilstvo/news-obshuki-u-krivomu-rozi-pravoohorontsi-zavitali-do-figurantiv-spravi-pro-vidmivannya-580-mln-na-oborontsi-30-04-2026.html

 

 

 Educational-Technical Center 

 НАПІВАВТОМАТ. ДУГОВЕ ЗВАРЮВАННЯ

Дугове зварювання плавким електродом ділиться на автоматичне і напівавтоматичне зварювання, але різницю між цими двома способами досить невелика. Процес зварювання включає дві основні операції: подача електрода в дугу по мірі його плавлення і переміщення дуги по лінії зварювання. Відповідно, якщо механізовані обидві операції, то процес визначається як автоматичний і навпаки, якщо тільки одна подача електрода - напівавтоматичний. Здійснення автоматичного зварювання не завжди доцільно. Її застосування вигідно тільки в масовому і серійному виробництві виробів з необхідністю утворення довгих прямолінійних і кругових швів. Найчастіше роботи виконуються ручним дуговим зварюванням, так як більшість зварних виробів не відповідає вимогам, необхідним для механічного зварювання. Створення спрощених механізмів практикується з давніх часів, з метою зменшення обсягів ручної роботи. Внаслідок цього широке поширення отримала шлангова напівавтоматичне зварювання. Процес побудований таким чином, що автоматичний пристрій шлангового напівавтомата, аналогічне звичайним дуговим автоматів з електричним приводом, проштовхує електродний дріт з бухти в зону дуги через гнучкий шланг, довжина якого досягає 5 м, а також тримач-наконечник, який вручну переміщається уздовж шва.
Для створення придатного шлангового напівавтомата був здійснений спосіб зварювання електродним дротом під флюсом малих діаметрів, не перевищують 2-2,5 мм. Застосування флюсу дає можливість збільшити зварювальний струм, що підвищує рівень стійкості дуги, а відповідно і продуктивність зварювання.
Смотанная в бухту електродна дріт діаметром 1,6-2 мм знаходиться в коробці або касеті і з допомогою гнучкого шланга проштовхується в утримувач. Зварювальний струм підводиться до держателя від зварювального трансформатора з дросельної котушкою. В апаратному ящику міститься включає апаратура та електровимірювальні прилади.
Влаштований прилад працює від постійній швидкості подачі електродного дроту. Щоб пропустити електродний дріт всередині спеціального гнучкого шланга розташована гнучка сталева дротяна спіраль, відведена від струмоведучої частини шланга шаром ізоляції. Зверху спіралі знаходяться гнучкі мідні дроти, завдяки яким і надходить зварювальний струм. Для ланцюга управління в проводах розташовані два ізольованих провідника. Бавовняна оплетка і міцна гумова ізоляція захищають токоведущую частина. Оптимальна довжина для шлангу 3,5 м, на кінці якого розташований власник-наконечник. На тримачі зосереджені воронка-бункер для флюсу і кнопка для включення механізму напівавтомата і зварювального струму. Проходячи крізь гнучкий шланг, електродний дріт проникає в наконечник і рухається в зону дуги.
Напівавтоматичне дугове зварювання годиться як для зварювання металу товщиною від 2-3 мм, так і до набагато більших товщин. Застосовується для реалізації зварювання будь-яких видів стикових швів - одно - і двосторонніх, зі скосом і без скосу кромок, кутових швів у тавровом і нахлесточном з'єднаннях, а також і прорізних швів. Крім того, напівавтоматичне дугове зварювання дозволяє виконувати як суцільні, так і переривчасті шви, які часто застосовуються для зварювання стиків трубопроводів, споруд для будівельних металоконструкцій, каркасів висотних будівель і т. д.

 За узагальненими даними, у працюючих з ВДТ від 2 до 6 годин на добу функціональні порушення центральної нервової системи відбуваються в середньому в 4,6 раза частіше, ніж у контрольних групах, хвороби серцево судинної системи – у 2 рази частіше. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці на компʼютеризованих робочих місцях Санітарно-гігієнічне нормування параметрів виробничого середовища на компʼютеризованих робочих місцях здійснюється згідно з ДНАОП 0.00 1.28-10 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно обчислювальних машин», Вимог щодо безпеки та захисту здоров’я працівників під час роботи з екранними пристроями, затверджених наказом Міністерства соціальної політиики України № 207 від 14 лютого 2018 р. та ДСанПІН 3.3.2.007-98 з урахуванням положень міжнародних нормативно правових актів з цих питань (директиви Ради Європейського союзу 90/270/ЄЕС, 89/391/ЄЕС, 89/654/ЄЕС, 89/655/ЄЕС, стандарти ISO, MPRII). Умови праці осіб, які постійно працюють з компʼютерною технікою, згідно з ДНАОП 0.00-1.28-10 повинні відповідати І або II класу відповідно до Гігієнічної класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. Вимоги до виробничого освітлення на робочих місцях користувачів ВДТ Для забезпечення комфортних та безпечних умов праці користувачів ВДТ, праця яких характеризується значним напруженням зорової роботи, необхідно, в першу чергу, забезпечити раціональне освітлення виробничих приміщень та робочих місць з ВДТ та виключити можливість виникнення умов, за яких має місце зоровий дискомфорт в їх роботі. Зоровий дискомфорт у користувачів ВДТ може бути, наприклад, при неправильній орієнтації робочого місця відносно світлових віконних отворів, при неправильному розташуванні світильників відносно робочих місць, коли вони знаходяться в 183 полі зору користувача ВДТ і створюють засліплюючу дію (пряма блискість), також в разі засліплюючої дії предметів з високою яскравістю, які знаходяться за спиною користувача і при дзеркальному відбитті на екрані дисплею ВДТ попадають в поле його зору (відбита блискість), а також при неправильному розподілі яскравості безпосередньо на екрані самого дисплею ВДТ. Для створення комфортних умов зорової роботи користувачів ВДТ виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:  забезпечувати на робочих місцях рівень освітлення, який би відповідав розряду зорової роботи згідно встановлених норм;  виключати на робочих місцях користувачів ВДТ можливість засліплення від джерел природного та штучного освітлення;  забезпечувати достатню рівномірність та постійність рівня освітленості;  не створювати на робочому місці різких та глибоких тіней;  обмежувати до мінімуму пульсацію світлового потоку;  не зменшувати контраст обʼєктів розрізнення з фоном на екрані дисплею ВДТ. Природне освітлення повинно бути боковим, бажано однобічним. В цьому випадку природне світло буде проникати в приміщення через бокові світлові віконні прорізи. Для уникнення засліплюючої дії сонячних променів найкраще, коли світлові віконні прорізи зорієнтовані на північ чи північний схід. оефіцієнт природної освітленості в робочих приміщеннях з ВДТ повинен бути не нижче 1,5%. В окремих випадках, наприклад, в разі виробничої необхідності, дозволяється експлуатувати ВДТ у приміщеннях без природного освітлення за узгодженням з органами державного нагляду за охороною праці та органами і установами санітарно-епідеміологічної служби. Вікна в приміщеннях з ВДТ повинні мати регулювальні пристрої для відкривання, а також жалюзі, штори, зовнішні козирки з метою уникнення засліплюючої дії сонячних променів. Бажано, щоб кожне вікно мало світлорозсіюючі штори з коефіцієнтом відбиття 0,5-0,7. 184 Приміщення з компʼютеризованими робочими місцями повинні бути обладнані системами штучного загального рівномірного освітлення. У виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях, де переважають роботи з документами, допускається також використовувати системи штучного комбінованого освітлення (додатково до загального освітлення встановлюються світильники місцевого освітлення). Загальне рівномірне штучне освітлення має бути виконане у вигляді суцільних або переривчатих ліній світильників, що розміщуються збоку від робочих місць (переважно зліва), паралельно лінії зору працівників. Що стосується можливого світлорозподілу у світильників, то допускається застосовувати світильники наступних клБезпека виконання робіт включає застосування раціональних методів технології й організацію виробництва. Зокрема, велику роль відіграє зміст праці, форми побудови трудових процесів, ступінь спеціалізації працівників, вибір режимів праці та відпочинку, дисципліна праці, психологічний клімат у колективі, організація санітарного та побутового забезпечення праці. У формуванні безпечних умов праці також велике значення має врахування медичних протипоказань до використання працівників в окремих технологічних процесах, а також навчання й інструктажі з безпечних методів проведення робіт. До осіб, які допущені до участі у виробничому процесі, ставляться вимоги щодо відповідності їх фізичних, психофізичних і, в окремих випадках, антропометричних даних характеру роботи. Перевірка стану здоровʼя працівників має проводитися як перед допуском їх до роботи, так і періодично в процесі роботи згідно з чинними нормативами. Періодичність контролю стану їх здоровʼя визначається залежно від небезпечних та шкідливих факторів виробничого процесу в порядку, встановленому Міністерством охорони здоровʼя. Особи, які допускаються до участі у виробничому процесі, повинні мати професійну підготовку (в тому числі і з безпеки праці), що відповідає характеру робіт. Навчання працівників з охорони праці проводять на всіх підприємствах і в організаціях незалежно від характеру та ступеня небезпеки виробництва відповідно до НПАОП 0.00-4.12-05 (розділ 1). Основними напрямами убезпечення праці має бути комплексна механізація й автоматизація виробництва, що є передумовою до корінного покращення умов праці, зростання продуктивності праці та якості продукції, сприяє ліквідації відмінності між розумовою і фізичною працею. Але за автоматизації необхідно враховувати психічні та фізіологічні фактори, тобто узгоджувати функції автоматичних пристроїв з діяльністю людини оператора. Зокрема, необхідно враховувати антропометричні дані останньої та її можливості до сприйняття інформації. 194 В автоматизованому виробництві необхідне також суворе виконання вимог безпеки під час ремонту й налагодження автоматичних машин та систем. Одним із перспективних напрямів комплексної автоматизації виробничих процесів є використання промислових роботів. У цьому випадку між людиною та машиною (технологічним обладнанням) зʼявляється проміжна ланка – промисловий робот. Тоді система набуває нової структури: людина – промисловий робот – машина, а людина виводиться зі сфери постійного безпосереднього контакту з виробничим обладнанням. Більш детально це питання розглядається в параграфі 2.10.10 «Особливості безпеки автоматизованих ліній, промислових роботів та роботизованих комплексів». 2.10.3. Організація праці на робочому місці Організація праці на робочому місці – це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці. Робоче місце, як було зазначено вище, це зона, оснащена технічними засобами і в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи людей. Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначенні розмірів робочої зони та розміщених в ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв тощо, а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку. Робоча поза. Правильно вибрана робоча поза сприяє зменшенню втоми та збереженню працездатності працівника. Робоча поза може бути вільною або заданою ( див. табл. 2.8). Таблиця 2.8 Характеристика робочих поз людини Робоча поза Зусилля, Н Рухливість під час роботи Особливості діяльності Радіус робочої зони, мм 1 2 3 4 Сидячи – стоячи (поперемінно) 50... 100 Середня (можливість періодичної зміни пози) 5 500...750 Достатньо великий огляд і зона досяжності рук 195 Подовження таблиці 2.8 1 2 3 4 Сидячи до 80 Обмежена 5 380...500 Стоячи 100...120 Велика (вільність пози і рухів) Невелика статична стомлюваність, більш спокійне положення рук, можливість виконання точної роботи 750 та більше Краще використовування сили, більший огляд; передчасна стомлюваність Вільна робоча поза означає можливість працювати поперемінно сидячи і стоячи. Це найбільш зручна поза, бо дозволяє чергувати завантаження мʼязів та зменшує загальну втому. Задані робочі пози – сидячи або стоячи. Робоча поза «сидячи» найбільш зручна, вона може застосовуватись для робіт з невеликими фізичними зусиллями, з помірним темпом, що потребує великої точності. Поза «стоячи» є найбільш тяжкою, бо вимагає витрачати енергію і на виконання роботи і на підтримку тіла у вертикальному чи похилому положенні, що зумовлює швидке стомлення. Система робочих рухів. Основним принципом при виборі системи робочих рухів є принцип «економії рухів», який сприяє підвищенню продуктивності праці і, в той же час, зменшенню стомлюваності, кількості помилок і травматизму. Принципи «економії рухів» полягають у наступному: обидві руки повинні починати і закінчувати рух одночасно; руки не повинні бути бездіяльними, окрім періодів відпочинку; рухи рук повинні виконуватись одночасно в протилежних і симетричних напрямках; найкращою є така послідовність дій, яка вміщує найменше число елементарних рухів; руки слід звільняти від усякої роботи, яку можна успішно виконувати ногами чи іншими частинами тіла; за можливості обʼєкт праці слід закріплювати за допомогою спеціальних пристроїв, щоб руки були вільні для виконання операцій. 196 Роботу потрібно організовувати так, щоб ритм робочих операцій був, за можливості, чітким та природним, а послідовність рухів такою, щоб один рух легко переходив у інші. Рух менш стомлюючий, якщо він відбувається у напрямку, що співпадає з напрямком сили тяжіння. Різкі коливання швидкості та невеликі перерви в русі мають бути виключені. Слід також враховувати ряд положень щодо швидкості руху рук людини: там, де вимагається швидка реакція, слід використовувати рух «до себе»; швидкість руху зліва направо для правої руки більша, ніж у зворотному напрямі; обертові рухи у 1,5 рази швидше, ніж поступальні; плавні криволінійні рухи рук швидші, ніж прямолінійні з миттєвою зміною напрямку; рухи з великим розмахом швидші; рухи, орієнтовані механізмами, швидші, ніж рухи, орієнтовані «на око»; рухи слід обмежувати обмежувачами скрізь, де це можливо. Також слід уникати рухів, метою яких є точне встановлення вручну, наприклад, збіг двох рисок мікрометра; вільні ненапружені рухи виконуються швидше, легше і точніше, ніж вимушені рухи, що визначаються певними обмежувачами; точні рухи краще виконувати сидячи, ніж стоячи. Максимальна частота рухів руки (при згинанні та розгинанні) – близько 80; ноги – 45, корпуса – 30 раз на хвилину, а пальця – 6 разів і долоні – 3 рази на секунду. Оснащення робочого місця. Оснащення й обладнання робочого місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов праці (комфортні, нормальні, несприятливі). Безпосередньо на робочому місці слід передбачати інформаційне устаткування та органи управління, а також технологічну оснастку (опорні елементи, швидкодіючі затискачі, шарнірні монтажні головки, настільні бункери і касети з гніздами тощо.); додаткове обладнання (робочий стіл, сидіння оператора, підставка для ніг, шафа для інструментів та ін.); транспортні засоби (транспортери, підвісні конвеєри тощо); пристрої для укладання матеріалів, заготовок, готових виробів; засоби сигналізації; засоби безпеки. Робоче місце працівника (особливо, оператора) характеризує два поля: інформаційне поле (простір із засобами відображення інформації) і моторне поле (простір з органами управління та обʼєктом праці). 197 Горизонтальна лінія погляду Нормальна лінія погляду Рис. 2.2. Зони в полі зорового спостереження: а – в горизонтальній площині; б – у вертикальній площині В інформаційному полі зорового спостереження (рис. 2.2) виділяють три зони: у зоні 1 розміщують засоби відображення інформації, які використовують дуже часто і вимагають точного та швидкого зчитування інформації; у зоні 2 – засоби інформації, які використовують часто і вимагають менш точного і швидкого зчитування інформації; у зоні 3 – засоби відображення інформації, які використовують рідко. У моторному полі (рис. 2.3) теж виділяють три зони: 1 – зона оптимальної досяжності, в якій розміщують дуже важливі і дуже часто використовувані (більше 2 раз за хвилину) органи управління; 2 – зона легкої досяжності, в якій розміщують часто використовувані (2 рази за хвилину) органи управління; 3 – зона досяжності, в якій розміщують рідко використовувані (менше 2 раз за хвилину) органи управління. Зони в моторному полі при виконанні робочих операцій в робочій позі «стоячи» наведені на рис. 2.4. 0 Рис. 2.3. Зони в моторному полі при виконанні ручних операцій та розміщення органів управління за робочої пози «сидячи»:1 – зона оптимальної досяжності; 2 – зона легкої досяжності; 3 – зона досяжності 198 Рис. 2.4. Зони в моторному полі при виконанні ручних операцій за робочої пози «стоячи»:1 – оптимальна робоча зона; 2 – зона досяжності рук при фіксованому положенні ніг Вимоги виробничої санітарії до робочого місця. Кожне робоче місце повинно:  обладнуватись необхідними засобами колективного захисту;  укомплектовуватись необхідними засобами індивідуального захисту;  мати параметри санітарно-гігієнічних факторів такими, що не перевищують гранично допустимих значень відповідних нормативних документів.  мати достатнє природне та штучне освітлення;  мати параметри мікроклімату відповідно до санітарних норм;  мати вентиляцію. Приклади організації робочого місця монтажника радіоапаратури та токаря представлені на рис. 2.5 та 2.6. Рис. 2.5. Організація робочого місця монтажника радіоапаратури (робочі столи розташовані один за одним):1 – робочий стіл (1300×700 мм); 2 – шафа для зберігання матеріалів та інструментів (960×900 мм); 3 – стілець (діаметр сидіння 350 мм); 4 – стіна; 5 – виробнича площа, що зайнята робочим місцем (заштрихована) 199 Вибір оптимального режиму роботи і відпочинку. Під час роботи від працівника вимагається підвищена увага, певна швидкість виконання окремих технологічних операцій, швидка переробка одержаної інформації, точна координація рухів і ін., що може викликати перевантаження і перевтому організму та зниження працездатності. До таких же наслідків призводить і монотонна робота при виконанні спрощених одноманітних операцій у примусовому режимі та заданій позі (наприклад, під час робіт на конвеєрах чи поточно-механізованих лініях). Таку перевтому можна зменшити створенням оптимального режиму праці і відпочинку. Рис. 2.6. Організація робочого місця токаря: І – зона обслуговування, II – робоча зона, III – зона розміщення заготовок та деталей; 1 – верстат, 2 – екран, З – лоток, 4 – столик, 5 – тара, 6 – грати, 7 – тумбочка, 8 – стілець, 9 – пульт звʼязку, 10 – урна для сміття, 11 – планшет для креслень Під оптимальним режимом праці і відпочинку слід розуміти таке чергування періодів праці і відпочинку, при якому досягається найбільша ефективність трудової діяльності людини і хороший стан її здоровʼя. Оптимальний режим праці і відпочинку досягається: паузами та перервами в роботі (для прийому їжі, обігрівання, охолодження), зміною форми роботи (наприклад, розумової і фізичної), зміною умов довкілля (наприклад, роботою за низьких і нормальних температур), усуненням монотонності в роботі, відпочинком у спеціальних кімнатах психологічного розвантаження, використанням психічного впливу музики. Чергування праці і відпочинку встановлюють в залежності від зміни працездатності людини протягом робочого дня (рис. 2.8). На початку зміни завжди існує стадія «входження в робочий ритм» або щораз більшої працездатності (1), коли відбувається відновлення робочих навичок. 200 Тривалість цього періоду становить 0,5...1,5 години в залежності від характеру праці і тривалості попередньої перерви в роботі. Швидкість і точність дій у цей період невеликі. Потім настає стадія високої стійкої працездатності (2) тривалістю до 3 годин в залежності від характеру роботи, ступеню підготовки та стану працівника. Після цього наступає стадія зменшення працездатності або стадія розвитку втоми (3), рухи уповільнюються й увага розсіюється, сприйняття притупляється. В цей час, звичайно, роблять обідню перерву. Після обідньої перерви впрацьовування настає швидко – за 10...15 хвилин, бо робочі навики не втрачені. Працездатність у другій половині дня дещо нижча, ніж до обіду, і становить 80...90% дообіднього рівня. Через 2,5...3 години після обідньої перерви працездатність зменшується і в кінці робочого дня приблизно сягає рівня, який був на початку робочого дня. Для зменшення стомлення встановлюють регламентовані перерви в роботі в періоди, що передують зменшенню працездатності. Так, за тяжкої фізичної праці рекомендують часті (через 2...2,5 години) короткі перерви (по 5...10 хвилин), а за розумової – ефективні довгі перерви на відпочинок і переключення на фізичну роботу. Загальну тривалість відпочинку встановлюють у відсотках до тривалості робочої заміни: за фізичної праці вона має становити 4...20%, з нервовою напругою – 14...25%, а за розумової праці – до 10...12%. 1 2 3 4 5 6 Робоча зміна, год. 7 8 9 Рис. 2.7. Зміна працездатності (продуктивності праці) протягом робочого дня: 1 – стадія ходження в трудовий процес; 2 – стадія високої стабільної працездатності; 3 – стадія зменшення працездатності (розвитку втоми) 201 При дефіциті мʼязових зусиль (рухова недостатність) з одночасним збільшенням нервової напруги така форма відпочинку як спокій не може задовольнити потреби організму. Тому під час перерв у роботі рекомендується активний відпочинок, наприклад, спеціально розроблені комплекси виробничої гімнастики. 2.10.4. Сигнальні кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка Сигнальним кольорам, знакам безпеки та сигнальній розмітці належить суттєва роль у сфері забезпечення виробничої безпеки. Їхнє призначення полягає в забезпеченні однозначного розуміння певних вимог, що стосуються безпеки, збереження життя і здоровʼя людей, зниження матеріального збитку без застосування слів або з їх мінімальною кількістю. Сигнальні кольори та знаки безпеки для всіх галузей народного господарства, призначення, характеристики та порядок застосування сигнальних кольорів, а також форму, розміри, кольори та порядок застосування знаків безпеки регулює в нашій країні міждержавний стандарт ГОСТ 12.4.026-76 ССБТ «Цвета сигнальные и знаки безопасности». Міждержавна рада зі стандартизації, метрології та сертифікації своїм протоколом від 10. 12. 2015 р. № 48 запровадила в дію ГОСТ 12.4.026-2015 ССБТ «Цвета сигнальные, знаки безопасности и разметка сигнальная. Назначение и правила применения. Общие технические требования и характеристики. Методы испытаний». Україна офіційно не ввела в дію новий стандарт, хоча сучасні його вимоги вже давно реалізуються на практиці. Виходячи з того, що реформа системи технічного регулювання передбачає перехід від системи обовʼязкових державних стандартів до європейської моделі технічного регулювання, заснованої на застсуванні технічних регламентів і добровільному використанні стандартів, автори посібника вважають за доцільне викласти в посібнику вимоги міждержавного стандарту ГОСТ 12.4.026 – 2015. Сигнальні кольори, знаки безпеки та сигнальну розмітку слід застосовувати для залучення уваги людей, що знаходяться на виробничих, громадських обʼєктах і в інших місцях, до небезпеки, можливої небезпечної ситуації, застереження в цілях уникнення небезпеки, повідомлення про 202 можливий результат у разі нехтування небезпекою, приписуючи вимоги певних дій, а також для повідомлення необхідної інформації. Застосування сигнальних кольорів, знаків безпеки та сигнальної розмітки на виробничих, громадських обʼєктах та в інших місцях не замінює необхідність проведення організаційних і технічних заходів щодо забезпечення умов безпеки, використання засобів індивідуального та колективного захисту, навчання та інструктажу з охорони праці. Роботодавець або адміністрація організації повинні:  визначати види і місця небезпеки, виходячи з умов забезпечення безпеки;  позначати види небезпеки, небезпечні місця та можливі небезпечні ситуації сигнальними кольорами і знаками безпеки та сигнальною розміткою;  проводити вибір відповідних знаків безпеки (при необхідності підбирати текст пояснювальних написів на знаках безпеки);  визначати розміри, види і виконання, ступінь захисту і місця розміщення (встановлення) знаків безпеки та сигнальної розмітки;  позначати з допомогою знаків безпеки місця розташування засобів особистої безпеки та засобів, що сприяють скороченню можливого матеріального збитку у випадках виникнення надзвичайних ситуацій. Контроль за виконанням вимог із застосування та розташування сигнальних кольорів, знаків безпеки та сигнальної розмітки здійснюється у відповідності з чинним законодавством. Фарбування вузлів і елементів устаткування, машин, механізмів тощо лакофарбовими матеріалами сигнальних кольорів, нанесення на них сигнальної розмітки та розміщення знаків безпеки повинна проводити організація-виробник. Місця розташування і розміри знаків встановлюють в конструкторській документації. Державними та міждержавними стандартами встановлено наступні сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений, синій. Для посилення зорового сприйняття кольорографічних зображень знаків безпеки та сигнальної розмітки сигнальні кольори слід застосовувати в поєднанні з контрастними кольорами – білим або чорним. Контрастні кольори необхідно використовувати для виконання графічних символів і пояснювальних написів. 203 Сигнальні кольори необхідно застосовувати для позначення:  поверхонь, конструкцій (або елементів конструкцій), пристроїв, вузлів і елементів обладнання, машин, механізмів тощо, які можуть служити джерелами небезпеки;  позначення пожежної техніки, засобів протипожежного захисту, їх елементів;  знаків безпеки, сигнальної розмітки, планів евакуації та інших візуальних засобів забезпечення безпеки;  засобів безпеки, що світяться (сигнальні лампи, табло та ін);  шляху евакуації. Смислове значення, сфера застосування сигнальних кольорів і відповідні їм контрастні кольори наведені в таблиці 2.9. Знаки безпеки можуть бути основними, додатковими, комбінованими і груповими. Основні знаки безпеки містять однозначне смислове вираження вимог щодо забезпечення безпеки. Основні знаки використовують самостійно або в складі комбінованих і групових знаків безпеки. Додаткові знаки безпеки містять пояснювальний напис, їх використовують у поєднанні з основними знаками. Обʼєднані і групові знаки безпеки складаються з основних і додаткових символів та є носіями комплексних вимог забезпечення безпеки. Таблиця 2.9 Значення, сфера застосування сигнальних кольорів і відповідні їм контрастні кольори Сигнальний колір Смислове значення Сфера застосування Контраст ний колір 1 2 3 4 Червоний Безпосередня небезпека Аварійна або небезпечна ситуація Заборона небезпечної поведінки або дії Позначення безпосередньої небезпеки Повідомлення про аварійне відключення або аварійний стан обладнання (технологічного процесу) Білий Пожежна техніка, засоби протипожежного захисту, їх елементи Позначення та визначення місць знаходження пожежної техніки, засобів протипо жежного захисту, їх елементів 204 205 Подовження таблиці 2.9 1 2 3 4 Жовтий Можлива небезпека Позначення можливої небезпеки, небезпечної ситуації. Чорний Попередження, застереження про можливу небезпеку Зелений Безпека, безпечні умови Повідомлення про нормальну роботу обладнання, нормальний стан технологічного процесу Білий Позначення шляхів евакуації, аптечок, кабінетів, засобів надання першої медичної допомоги Синій Припис уникнути небезпеки Вимога обовʼязкових дій з метою забезпечення безпеки Вказівка Дозвіл певних дій Знаки безпеки слід розташовувати (встановлювати) в полі зору людей, для яких вони призначені і таким чином, щоб їх було добре видно, не відволікали уваги і не створювали незручностей при виконанні людьми своєї професійної або іншої діяльності, не загороджували прохід, проїзд, не перешкоджали переміщенню вантажів. Знаки безпеки, розміщені на воротах і на (над) вхідних(ми) дверях(ми) приміщень, означають, що зона дії цих знаків поширюється на всю територію і площу за воротами чи дверима. Основні знаки безпеки поділяють на 6 груп (див. таблицю 2.10.). Геометрична форма, сигнальний колір, смислове значення основних знаків безпеки повинні відповідати таблиці 2.10. Таблиця 2.10 Геометрична форма, сигнальний колір і смислове значення основних знаків безпеки Група Геометрична форма Сигнальний колір Смислове значення 1 2 3 4 Заборонні знаки Коло з поперечною смугою Червоний Заборона небезпечної поведінки або дії Подовження таблиці 2.10 2 3 4 1 Трикутник Попереджувальні знаки Жовтий Попередження про можливу небезпеку. Обережність. Увага Наказові знаки Коло Синій Припис обовʼязкових дій для уникнення небезпеки Квадрат або прямокутник Знаки пожежної безпеки <*> Червоний Позначення та зазначення місць знаходження засобів протипожежного захисту, їх елементів Евакуаційні знаки і знаки медичного та санітарного призначення Квадрат або прямокутник Зелений Позначення напрямку руху при евакуації. Порятунок, перша допомога при аварії або пожежі. Напис, інформація для забезпечення безпеки Квадрат або прямокутник Вказівні знаки Синій Дозвіл. Вказівка. Напис або інформація Сигнальну розмітку виконують у вигляді смуг, що чергуються червоного і білого, жовтого і чорного, зеленого і білого сигнальних та контрастних кольорів. Сигнальну розмітку виконують на поверхні будівельних конструкцій, елементів будівель, споруд, транспортних засобів, обладнання, машин, механізмів, а також на поверхні виробів і предметів, призначених для забезпечення безпеки. Сигнальну розмітку виконують із застосуванням матеріалів, що не світяться, світловідбиваючих, фотолюмінесцентних або їх комбінації. Допускається наносити на сигнальну розмітку пояснювальні написи, наприклад «Небезпечна зона», «Прохід заборонений» та інші. 206 Пояснювальні написи виконують червоним кольором на білому фоні (для червоно-білих сигнальних розміток), чорним кольором на жовтому фоні (для жовто-чорних сигнальних розміток) або зеленим кольором на білому фоні (для зелено-білих сигнальних розміток). Знаки безпеки та сигнальна розмітка при експлуатації не повинні завдавати ушкоджень здоров’ю людей, обладнанню, внутрішньозаводському транспорту у випадках падіння або наїзду. 2.10.5. Особливості безпеки автоматичних ліній, промислових роботів та роботизованих технологічних комплексів Будучи радикальним засобом підвищення безпеки виробничих процесів, автоматизація та роботизація виробництва разом з тим не виключає проблему охорони праці, так як призводить до появи нових небезпечних чинників. Автоматичні лінії та автоматизовані виробничі одиниці дозволяють значно підвищити продуктивність праці, скоротити ручну некваліфіковану працю, поліпшити умови праці. При проектуванні та експлуатації автоматизованих ліній і автоматизованих ділянок повинні задовольнятися вимоги охорони праці, що стосуються не тільки розташування устаткування, надійності і зручності органів керування та огороджень, але і вимоги до блокувальних пристроїв, пристроїв електробезпечності, сигналізації, електромагнітного та іонізуючого випромінювання, шумових і вібраційних характеристик, стану повітря в робочій зоні тощо. Автоматичні лінії мають бути забезпечені блокувальними пристроями, що виключають можливість ведення робочих операцій при не зафіксованому оброблюваному матеріалі чи при його неправильному установленні, не допускають мимовільного переміщення робочих пристроїв (транспортних засобів, механізмів піднімання, повороту та інших рухомих елементів лінії та устаткування), а також виконання наступного циклу до закінчення попереднього. 207 Блокувальні пристрої повинні відповідати наступним вимогам:  забезпечувати зупинку чи неможливість пуску лінії у разі знімання або відкривання огороджень, а також в момент входу людини в зону огородження;  забезпечувати зупинку чи неможливість пуску лінії у випадку виходу діючих пристроїв устаткування за межі запрограмованого простору;  виключати можливість одночасного використання дубльованих органів чи пультів керування;  утримувати заготовки та інструмент у випадку несподіваного припинення подачі електроенергії, повітря, мастил тощо. Для попереджувальних чи аварійних сигналів перевага надається звуковим. Коли шум у цеху від працюючого устаткування може перешкодити сприйняттю звукового сигналу, доцільно використовувати для сигналізації яскраве миготливе світло. Перед початком експлуатації автоматичні лінії проходять попередню перевірку, випробування на холостому ходу та в режимі роботи. Обовʼязково необхідно перевіряти надійність дії блокувань і спрацьовування команди «Аварійний стоп», правильність роботи сигналізації та органів керування. До робіт з налагодження та експлуатації автоматичних ліній допускаються особи, що пройшли спеціальну підготовку, добре засвоїли обовʼязки обслуговуючого персоналу і вимоги безпеки праці в умовах автоматизованого виробництва. Рóботи стали звичайним явищем у сучасній промисловості. Основні небезпеки, повʼязані з ними – це затиснення працівника між маніпулятором і твердою поверхнею, удар рухомим маніпулятором або удар обʼєктом, що виймається або впускається роботом додолу. В процесі експлуатації промислових роботів (ПР) виникають небезпечні ситуації, внаслідок яких може бути нанесена травма обслуговуючому персоналу чи відбутися поломка технологічного устаткування. Це пов’язано з конструктивними особливостями ПР, такими як наявність великої зони автоматичного переміщення предметів, одночасний рух за декількома координатами, високі швидкості переміщення виконавчих пристроїв, обмежений взаємозвʼязок з роботою технологічного устаткування. Безпечні умови експлуатації промислових роботів та роботизованих технологічних комплексів (РТК) 208 регламентуються ДСТУ 3738-98 (ГОСТ 12.2.072-98) «Роботи промислові. Роботизовані технологічні комплекси. Вимоги безпеки та методи випробувань» та ДСТУ EN 775:2005 «Роботи промислові. Безпека» Найкращий захист від зазначених небезпек – це звести фізичний захисний барʼєр по всьому периметру робочого простору робота. Такий захисний барʼєр повинен бути здатний витримувати найбільше зусилля, яке може розвинути робот. Можуть бути використані також різні типи захисних механізмів, що вимикають робота. Може бути ефективним захисний механізм, що містить чутливий пристрій, який автоматично вимикає робота, коли будь-яка особа або обʼєкт потрапляє в його робочий простір. Інший підхід полягає в улаштуванні чутливих дверей або воріт по периметру захисного бар’єру, які автоматично вимикають робота як тільки вони відчиняються. 2.11. Електробезпека 2.11.1. Дія електричного струму на людину Протікання електричного струму через тіло людини супроводжується термічним, електролітичним, біологічним та механчним ефектами. Термічна дія струму полягає в нагріванні тканин і випаровуванні вологи, викликає опіки, обвуглення тканин та їх розриви парою. Електролітична дія струму проявляється в розкладі органічної речовини на катіони й аніони (її електролізі), у тому числі і крові, що зумовлює зміну її фізико-хімічних і біохімічних властивостей. Біологічна дія струму проявляється в порушенні біологічних процесів, що протікають в організмі, супроводжується руйнуванням і збудженням тканин та скороченням мʼязів. Механічна дія струму полягає в розшаруванні, розриві та інших подібних пошкодженнях різних тканин організму (в тому числі мʼязової тканини, стінок кровоносних судин та судин легеневої тканини) внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові. Сукупний результат термічної, електролітичної, біологічної та механічної дії електричного струму призводить до електричної травми. Електротравма – травма, зумовлена дією на людину електричного струму, 209 електричної дуги або електромагнітного поля. Відповідно явище, яке характеризується сукупністю електротравматизм. електротравм називається За результатами (наслідками) дії електротравми поділяють на:  місцеві (локальні) – відбуваються місцеві ураження тканин і органів, наслідок яких не загрожує життю людини;  загальні (електроудари) – відбуваються ураження життєво важливих систем і органів (опорно-рухового апарату, дихання, серця тощо), наслідок яких загрожує життю людини;  змішані (водночас відбувається місцева та загальна електротравма. Місцеві електротравми. До них відносяться: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електроофтальмія, механічні ушкодження. Електричні опіки дуже болючі і важко підлягають лікуванню (важче аніж термічні або хімічні), особливо опіки внутрішніх органів. Електричні знаки або мітки струму – це припухлість на поверхні шкіри у місці контакту тіла з електричним провідником, найчастіше округлої або овальної форми з ямочкою в центрі, розміром до 15 мм, жовтого чи жовто-сірого кольору. Вони безболісні, з часом сходять. Електрометалізація (металізація) шкіри – це просочування поверхні шкіри частками металу, що випаровувався або розплавився під впливом електричного струму. Уражена ділянка шкіри має тверду жорстку поверхню з кольором, що відповідає кольору солей металу, який потрапив на шкіру. Ця ділянка дуже болюча. Особливо небезпечна металізація очей. Електроофтальмія – запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає внаслідок потужного потоку ультрафіолетового випромінювання електричної дуги. Електроофтальмія виявляється через 2-6 годин після опромінення і проявляється у формі почервоніння, запалення шкіри та слизових оболонок повік, сльозотечі, гнійних виділень з очей, спазм повік і часткового осліплення. Потерпілий відчуває сильний головний біль і різкий біль в очах. Хвороба триває, як правило, від 3до 5 днів. Механічні пошкодження, зумовлені різким судомним скороченням мʼязів, проявляються у вигляді розривів шкіри, сухожиль, нервів, а також ампутації кінцівок. 210 Загальні електротравми (електричні удари) за наслідком поділяються на такі види:  судомні скорочення мʼязів без втрати свідомості, система дихання та серцево-судинна система працюють нормально;  судомні скорочення мʼязів з короткочасною втратою свідомості, але із працюючими системами дихання та серцево-судинною;  втрата свідомості й порушення роботи серцево-судинної системи чи системи дихання. Порушення роботи серця в результаті прямої дії або рефлекторного впливу спричиняє його зупинку або перехід у стан фібриляції. Порушення роботи системи дихання в результаті прямої дії електричного струму на мʼязи грудної клітки або рефлекторного впливу спричиняє задуху;  клінічна смерть – перехідний період між життям і біологічною смертю. На цьому етапі припиняється діяльність серця і дихання, повністю зникають всі зовнішні ознаки життєдіяльності організму. Триває не більше 3 4 хвилин, максимум 5-6 хвилин (у разі зниженої або нормальної температури тіла). Можливе виживання;  електричний шок – тяжка нервово-рефлекторна реакція організму на дію електричного струму, в результаті якої виникають глибокі зміни у життєво важливих системах організму: дихання, кровообігу, нервовій тощо; такий стан може продовжуватись від декількох хвилин до доби і закінчуватись або одужанням у результаті активного лікування або смертю потерпілого;  запізніла смерть, яка настає через кілька годин або діб після дії струму, в результаті раптової зупинки серця, набряку легенів чи нирок. Порушення роботи серця може статись у двох видах: зупинки серця або його фібриляції. Серце може зупинитись у двох станах: стисненому або послабленому. Якщо серце зупинилося у стисненому стані, то вивести його з цього стану неможливо; а якщо у послабленому стані, то шляхом застосування масажів можна відновити його роботу. Стан фібриляції – це стан, в якому мʼязи серця (фібрили) стискаються і послаблюються у різні проміжки часу (замість одночасного). У такому стані серце не може перекачувати кров по організму. Надання допомоги людині, коли серце знаходиться у стані фібриляції, марне. Спочатку серце слід зупинити, а потім робити масаж до появи ознак життя. 211 Біологічна смерть від дії електричного струму наступає через опіки більше ніж 2/3 поверхні шкіри або внутрішніх органів, порушення роботи системи дихання, порушення роботи серця, після клінічної смерті, електричного шоку або як запізніла смерть. 2.11.2. Актуальність проблеми електробезпеки Електробезпека – відсутність загрози з боку електроустановок життю, здоровʼю та майну людей, тваринам, рослинам і довкіллю, яка перевищує допустимий ризик. Актуальність проблем електробезпеки в наш час характеризується наступними умовами:  широким розповсюдженням електричної енергії в усіх без винятку проявах життя і діяльності людини: на виробництві, транспорті, побуті тощо;  умовами виникнення електротравм;  особливостями електротравматизму;  великою кількістю електротравм в Україні. Як у кінці ХХ, так і на початку ХХІ століття електрична енергія була і залишається найбільш розповсюдженим видом енергії, що повʼязано з перевагами, притаманними їй: відносна легкість отримання, простота передачі на далекі відстані і дроблення на будь які частини, легкість безпосереднього перетворення в інші потрібні види енергії. Електротравми виникають у випадку потрапляння людини під напругу, тобто у випадку дотику чи наближення до точки, потенціал якої відрізняється від потенціалу землі, або до двох точок електричної мережі з різними потенціалами. Електротравматизму в порівнянні з травматизмом від інших чинників притаманні такі особливості: 1 – несподіваність отримання електротравми – повʼязана з тим, що людина не має датчиків (рецепторів), за допомогою яких вона могла би дистанційно визначити наявність небезпеки (електричної напруги) на елементах обладнання (як, наприклад, інші небезпечні фактори – частини обладнання, що рухаються, нагріті деталі тощо). Не знаючи про небезпеку, людина сміливо торкається частини обладнання під напругою. Захисна реакція у цьому випадку виникає лише після включення людини під напругу, тобто після того, як через неї починає протікати електричний струм. 212 Наслідки такого включення визначаються співвідношенням двох швидкостей: швидкості гальмівної дії електричного струму і швидкості захисної реакції організму. Якщо більше швидкість захисної реакції, людина самостійно відключається з електричної мережі, а якщо більшою є швидкість гальмівної дії електричного струму, людина на певний час залишається включеною в електричне коло. 2 – можливість дистанційного отримання електротравм без безпосереднього контакту з установкою під напругою – це може бути ураження через електричну дугу, якщо людина наблизилася на критичну відстань до електричної установки напругою понад 1 кВ або ураження напругою кроку, якщо людина знаходиться в зоні локальної землі. Локальна земля (зона розтікання) – частина землі, яка перебуває в електричному контакті із заземлювачем і електричний потенціал якої не дорівнює нулю. 3 – можлива рефлекторність дії електричного струму – електричний струм, що протікає через тіло людини під час ураження, діє не тільки в місцях контактів (точка входу і точка виходу), але ще спричиняє й рефлекторну дію, порушуючи роботу центрів, які координують роботу життєво важливих органів, найчастіше серцево-судинної системи та дихання. 4 – невідомість, прихованість більшості електротравм – розслідуванню, обліку та аналізу доступні лише електротравми з тяжкими та смертельними наслідками, а всі інші випадки включення людини в електричне коло залишаються невідомими, хоча причини цих електротравм, як правило, однакові; такий стан негативно впливає на профілактику електротравм. Статистичні дані показують, що у загальному виробничому травматизмі електротравми складають до 2% (в Україні приблизно 1,2%), тобто посідають останнє місце, а в травматизмі зі смертельним наслідком – висуваються на одне з перших місць, складаючи 10- 20% (в Україні близько 20%). Особливо високий в Україні рівень побутового електротравматизму. 2.11.3.Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом Тяжкість ураження людини електричним струмом залежить від ряду факторів. Усі ці фактори умовно розділені на три групи: фактори 213 електричного характеру, фактори неелектричного характеру і фактори довкілля (виробничого середовища). Фактори електричного характеру Головним вражаючим фактором у випадку електротравм вважається електричний струм, що протікає через людину. Від величини (сили) цього струму залежать наслідки ураження. Виділяють наступні порогові значення сили струму, тобто ті мінімальні значення, що викликають певні дії:  пороговий відчутний струм – це мінімальна сила струму, яку людина сприймає у вигляді ледь відчутних подразнень; її значення для змінного струму дорівнює 0,7-1,5 мА, для постійного – 5-7 мА;  пороговий невідпускаючий струм – це мінімальна сила струму, що викликає судомне скорочення мʼязів, і людина не може самостійно звільнитися від струмовідних частин; її значення для змінного струму дорівнює 10 – 15 мА, для постійного – 50-80 мА;  пороговий фібриляційний струм – це мінімальна сила струму, що викликає фібриляцію серця; її значення для змінного струму дорівнює 100 мА, для постійного – 300 мА. Допустимі значення сили струму у випадку тривалої дії: для змінного струму промислової частоти – 0,3 мА, для постійного – 1 мА. Напруга на тілі людини впливає на тяжкість ураження, обернено пропорційно впливаючи на електричний опір тіла людини і визначаючи силу струму, що протікає через людину. Допустима напруга на тілі людини у випадку тривалої дії складає для змінного струму 2 В, для постійного – 8 В. Необхідно розрізняти напругу електричної мережі і на тілі людини. Напруга на тілі людини часто менша ніж напруга електричної мережі. Встановлено, що у випадку потрапляння людини під напругу до 1 кВ найчастіше уражується серцево-судинна система, а понад 1 кВ – система дихання. Опір кола людини. Розглядаючи випадки включення людини в електричне коло (наприклад, дотик людини до струмовідної частини, рис. 2.8, а), бачимо, що послідовно з опором тіла людини ″включені″ опори інших елементів (рис. 2.8, б): опір одягу, опір взуття та опір опорної поверхні ніг. 214 а б Рис. 2.8. Схема дотику людини до струмовідної частини: а – загальна схема; б – еквівалентна схема: rод – опір одягу, zт.л – опір тіла людини, rвз – опір взуття, rоп.п – опір опорної поверхні ніг Опір одягу «включається» в коло людини, якщо людина торкається обладнання під напругою частиною тіла, покритою одягом (наприклад, плечем, рукою в рукавичці тощо), Опір одягу залежить від виду, товщини матеріалу та вологості; так, опір сухого одягу сягає 3-5 кОм, вологого – до 1 кОм, а мокрого – не враховується. Опір взуття ″включається″ в коло людини, якщо струм проходить через людину і в землю. Слід враховувати, що опори кожної ділянки підошви взуття ″включаються″ паралельно, якщо струм протікає так, як показано на рис. 2.10, а, і послідовно, якщо людина попадає під напругу кроку. Опір підошви взуття залежить від матеріалу, товщини і вологості підошви. Дуже високий опір має підошва з гуми, великий опір має підошва з натуральної шкіри. З реальних підошов: суха підошва має опір до 20 кОм, волога – декілька кОм, опір мокрої підошви не враховується. Опір опорної поверхні ніг – це опір підлоги чи ґрунту, на яких стоїть людина. Опір опорної поверхні ноги на деревʼяній підлозі сягає 3-5 кОм, а підлоги з інших матеріалів, крім неспеціальних, мають менший опір. Опір тіла людини. Тіло людини являє собою складний комплекс тканин, електричні параметри яких різняться в широкому діапазоні. Найбільшу провідність має кров, мʼязи, мозок; найменшу – шкіра, кістки, жирова тканина. Характер електричного опору тіла людини є активно ємнісним. Опір шкіри залежить від її стану, щільності та площі контактів, прикладеної напруги, сили та тривалості протікання струму. Найбільший опір має суха чиста непошкоджена шкіра. Збільшення площі та щільності контактів зі струмовідними частинами зменшує опір 215 шкіри. Зі збільшенням прикладеної напруги опір шкіри зменшується в результаті пробивання верхнього шару. Збільшення величини струму, що протікає, або тривалості його протікання зумовлює збільшення нагріву верхнього шару шкіри і потовиділення в місці контакту, що також зменшує електричний опір шкіри. Ємність шкіри залежить від площі контакту і складає близько 0,02 мкФ/дм2. Опір внутрішніх органів також має активно-ємнісний характер, але ця ємність незначна і нею можна знехтувати. Опір активного складника залежить в основному від прикладеної напруги і становить 600-300 Ом. Зі збільшенням напруги загальний опір тіла зменшується. Опір тіла людини залежить від статі і віку людей: у жінок цей опір менший, аніж у чоловіків; у дітей та молодих людей менший, аніж у літніх людей. Для спрощення умовились вважати для наближених розрахунків, що опір тіла людини електричному струму – величина стабільна, лінійна, активна і становить 1000 Ом. Це відповідає більшості випадків включення людини в електричне коло (близько 150 В). Вид струму – постійний чи змінний. Вважається, що постійний струм, який проходить через тіло людини, порівняно зі змінним, викликає менш неприємні відчуття. Але це справедливо лише для напруг до 300 В. Із подальшим збільшенням напруги небезпека постійного струму зростає і в інтервалі напруг 400-600 В практично дорівнює небезпеці змінного струму з частотою 50 Гц, а за напруг понад 600 В навіть перевищує її (рис. 2.9, а). Частота змінного струму. Небезпечними для людини є струми з частотою 20-200 Гц. Із зменшенням чи підвищенням частоти небезпека зменшується і зовсім зникає за частоти 450 кГц і більше (рис. 2.9, б). Найбільш небезпечним вважається струм з частотою 50- 60 Гц (промислові частоти) через те, що деякі внутрішні органи мають власні частоти коливання у цьому діапазоні, і протікання таких струмів може викликати резонансні явища. 216 а б Рис. 2.9. Залежність небезпеки ураження людини електричним струмом від: а – виду струму; б – частоти змінного струму Фактори неелектричного характеру Основними факторами неелектричного характеру є шлях струму через людину, тривалість протікання струму, індивідуальні особливості, стан організму людини і фактор уваги. Шлях струму через тіло людини суттєво впливає на тяжкість ураження. Особливо небезпечно, коли струм проходить через життєво важливі органи і безпосередньо на них впливає. Якщо струм не проходить через ці органи, то він може впливати на них тільки рефлекторно (через центральну нервову систему), і вірогідність ураження цих органів менша. Можливі шляхи струму через тіло людини називають петлями струму: «рука-рука», «голова-ноги», «рука-ноги» тощо. Серед випадків з тяжкими і смертельними наслідками частіше спостерігають петлі «рука-рука» (40%), «права рука-ноги» (20%), «ліва рука-ноги» (17%). Особливо небезпечними є петлі «голова-руки» і «голова-ноги», але трапляються вони досить рідко. Тривалість дії електричного струму. Вплив цього чинника на тяжкість ураження обумовлений тим, що зі збільшенням тривалості протікання електричного струму зменшується опір тіла людини через зволоження шкіри і величина струму відповідно збільшується, а також виснажуються захисні сили організму, що протистоять електричній енергії. Індивідуальні особливості і стан організму. До індивідуальних особливостей організму, які впливають на тяжкість ураження електричним струмом, належать: чутливість організму до дії струму, психічні особливості 217 та тип темпераменту людини (холерики, сангвініки, флегматики, меланхоліки). Аналіз електротравматизму свідчить, що більш чутливі до дії електричного струму холерики та меланхоліки. Крім індивідуальних особливостей тяжкість ураження електричним струмом значною мірою залежить від стану організму. До більш тяжких уражень електричним струмом призводять: стан збурення нервової системи, депресії; захворювання шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів, різного характеру запалення, що супроводжуються підвищенням температури тіла, пітливість тощо. Більш тяжкі наслідки дії струму чітко спостерігаються в стані алкогольного чи наркотичного спʼяніння через послаблення організму. Чинник уваги. Вплив цього чинника на тяжкість ураження зумовлений тим, що у випадку несподіваного попадання людини під напругу захисні функції організму не налаштовані на небезпеку. Експериментально встановлено, якщо людина чітко усвідомлює загрозу можливості потрапити під напругу, то в результаті реалізації цієї загрози значення порогових струмів на 30-50% вищі. І навпаки, якщо така загроза не усвідомлюється і дія струму проявляється несподівано, значення сили порогових струмів будуть меншими. Фактори довкілля (виробничого середовища) Серед чинників довкілля головну роль у впливі на ступінь ураження людини електричним струмом відіграють такі як температура, вологість, забруднення та характер площадки, на якій знаходиться людина в момент ураження її електричним струмом. З підвищенням температури повітря в приміщенні посилюється потовиділення, зволожується одяг, взуття. Це призводить до зниження óпору на ділянці включення людини в електричну мережу. Вологість повітря в приміщенні аналогічно впливає на опір на ділянці включення людини в електричну мережу. Крім того, підвищення вологи знижує опір ізоляції електроустановки. Запиленість повітря в приміщенні, особливо струмопровідним пилом, також негативно впливає на опір ізоляції установки, сприяє переходу напруги на неструмовідні частини установки, коротким замиканням тощо. 218 Забруднення повітря хімічно-активними речовинами та біологічне середовище, що у вигляді плісняви утворюється на електрообладнанні, також негативно впливає на стан ізоляції електроустановок, руйнує її, зменшує опір на ділянці включення людини в електромережу за рахунок зниження перехідного óпору між струмопровідними частинами і тілом людини. Характер площадки, на якій стоїть (знаходиться) людина також суттєво впливає на загальний опір кола людини. Вплив чинників виробничого середовища на тяжкість ураження людини електричним струмом знайшов відображення в нормативних документах. Згідно ПУЕ всі виробничі приміщення за небезпекою ураження електричним струмом підрозділяються на три групи: приміщення без підвищеної небезпеки, приміщення з підвищеною небезпекою та особливо небезпечні приміщення Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю однієї з умов, що спричиняють підвищену небезпеку:  підвищена вологість повітря (вологість повітря тривалий час перевищує 75%); наявність у повітрі струмопровідного пилу (вугільного, металевого);  наявність струмопровідних підлог (земляні, бетонні, цегляні, металеві тощо);  підвищена температура повітря (постійно або періодично, більше доби перевищує +35°С);  можливість одночасного дотику людини до будівельних або технологічних металоконструкцій, що мають гарний контакт із землею з одного боку і до корпусів електричних установок − з іншого боку. Особливо небезпечні приміщення характеризуються одночасною наявністю двох або більше умов підвищеної небезпеки або однієї з наступних:  особлива вологість повітря (вологість близька до 100%);  хімічно або біологічно активне середовище, що діє руйнівно на ізоляцію і струмовідні частини устаткування (пари кислот, лугів, мікроорганізми). Приміщення без підвищеної небезпеки − приміщення, в яких відсутні умови, що створюють підвищену або особливу небезпеку. 219 Зовнішні установки або установки під навісами прирівнюють до електричних установок у особливо небезпечних приміщеннях. Аналізуючи всі наведені чинники, що впливають на тяжкість ураження електричним струмом, ми можемо виділити серед них пʼять окремих чинників (або їхніх груп), не повʼязаних між собою з точки зору впливу на людину, а саме:  сила струму,  вид струму (постійний чи змінний) та частота змінного струму,  шлях струму в організмі,  тривалість дії,  індивідуальні особливості і стан організму, в тому числі уважність, в момент ураження.асів:  прямого світла – П;  переважно прямого світла – Н;  переважно відбитого світла – В. При розташуванні робочих місць користувачів ВДТ за периметром приміщення лінії світильників штучного освітлення повинні розміщуватися локально над робочими місцями. Для загального освітлення необхідно застосовувати світильники з розсіювачами та дзеркальними екранними сітками або віддзеркалювачами. Застосування світильників без розсіювачів та екранних сіток забороняється. Як джерело світла при штучному освітленні повинні застосовуватися, як правило, люмінесцентні лампи типу ЛБ. При обладнанні робочих приміщень з ВДТ світильниками переважно відбитого світла (клас В) у виробничих та адміністративно-громадських приміщеннях можуть застосовуватися металогалогенові лампи потужністю до 250 Вт. У світильниках місцевого освітлення допускається застосовувати також лампи розжарювання. Яскравість світильників загального освітлення в зоні кутів випромінювання від 500 до 900 відносно вертикалі в подовжній і поперечній площинах повинна складати не більше 200 кд/м2, а захисний кут світильників повинен бути не більшим за 400. Відповідно до вимог ДБН В.2.5-28-2006 коефіцієнт запасу (Кз) для освітлювальної установки в системі загального освітлення має становити 1,4. 185 Коефіцієнт пульсації світлового потоку на робочих місцях користувачів ВДТ не повинен перевищувати 5%, що, як правило, забезпечується застосуванням газорозрядних ламп у світильниках загального і місцевого освітлення.

Слова теги для пошуку